Як розповідає давня легенда, домінуючий чорний колір вишиття пов’язаний з конкретними подіями нашої трагічної історії. У XV-XVII ст. Борщівський край був постійним об’єктом нападів турків і татар. Вороги безжально спустошували і грабували села, забирали у полон населення. Після одного з таких нападів у кількох наддністрянських селах загинули всі чоловіки. Тоді дівчата і жінки, оплакуючи свої гіркі долі, поклялися протягом кількох поколінь носити траур за загиблими коханими і вінчатися у сорочках, вишитих чорними нитками. І клятву виконали.
Особливу цінність і нині має давня бабусина й прабабусина сорочка. Саме вона цінується і в Україні, і за кордоном. Відома вона як «борщівська бавляна сорочка», шита «по рукавах». Найголовнішими її ознаками є біле домоткане, здебільшого конопляне полотно, простий крій і густий, тугий візерунок, вишиття грубою вовняною ниткою – «чорною бавною». Саме ті жінки, які вишивали такі сорочки у 20-30 роках минулого століття, були останнім поколінням, пов’язаним дивною, але благородною обіцянкою.
При всій різноманітності борщівських вишиванок, адже практично не зустрічається двох абсолютно однакових, існувала чітко вироблена тридільна система розміщення узорів на рукавах. Верхня частина найбільш густо зашита - уставка, під нею - морщинки, тобто підуставкова смуга вишивки і орнаментація рукавів до зап’ястя, яка в різних селах району (залежно від розміщення косих чи прямих вишитих смуг) мала конкретні назви.
Відтак борщівська чорна сорочка займає почесне місце серед усього розмаїття національного вбрання.
Борщівська вишивка є унікальним і неповторним народним мистецтвом. Вона відома не лише в Україні, але й поза її межами. Мистецтвознавці стверджують, що на сьогодні залишились два найбільш популярні види вишивки: полтавська та борщівська, як феноменальне явище, в якому закарбовані фрагменти трипільської культури.
Немає коментарів:
Дописати коментар